Як виховати бажання вчитися

Як виховати бажання вчитися? Дитина приходить до школи з бажанням вчитися. Як його зберегти? Як зробити навчання цікавим? Останнім часом проблема мотивації навчальної діяльності стала особливо актуальною. Психологи встановили, що вирішальну роль у прийнятті або неприйнятті учнем поставленого навчального завдання відіграють внутрішні й зовнішні мотиви. Для дитини це те, заради чого вона взагалі що-небудь робить ( зокрема, роз`язує поставлене навчальне завдання). За різної мотивації те саме завдання може або не виконуватись взагалі, або виконуватися з різним ступенем активності. Іноді діти готові просидіти над завданням тривалий час, не чуючи навіть дзвінка. У дітей 6 – 7 річного віку мотивація до навчання – зовнішня. Пізнавальна мотивація тільки починає формуватися. І хоча більшість дітей позитивно ставиться до школи, домінують мотиви, що лежать поза самою навчальною діяльністю. Пізнавальні мотиви в них ситуативні й украй нестійкі. Перед учителем постає завдання постійно збереження й збільшення інтересу кожної дитини до школи і навчання взагалі. Здебільшого діти навіть не готові до спілкування, і тільки гра може стимулювати їх діяти спільно. Для першокласника дії дорослого, спрямовані на його виховання й навчання, цілком зрозумілі. Але коли вчитель починає на уроці гратися, більшість дітей ставляться до цього насторожено: «Чи справді з ними граються, чи тільки прикидаються?» Тому вчитель повинен вміти гратися по-справжньому, вміти піднятися до рівня дитини, зрозуміти й прийняти її позицію. І це важливе вміння дорослої людини стати на один рівень з дитиною щедро винагороджується – живою активністю сприйняття, щирою любов`ю до вчителя. Пізніше легше непомітно перейти від чистої гри до навчальної діяльності, зберігши між тим, її ігровий характер(прийняття «рівного» партнера, збереження подвійного плану дії, вільного вибору дії партнерами тощо). На думку вчителів початкової школи, основною проблемою в першому класі залишається парадоксальний факт: діти, приходячи з дитячого садка, не вміють гратися. Незважаючи на досить глибоку діагностику під час вступу до школи, ніхто всерйоз не ставить запитання: «А чи вміє дитина гратися?». Проте сформованість ігрової діяльності виявляється основою і для формування спочатку навчальної, а згодом і трудової діяльності. Потрапляючи до школи після дитячого садка, дитина зустрічається з новим для неї видом діяльності – навчанням. Але гра залишається важливим засобом не тільки відпочинку, а й творчого пізнання життя, потужним мотивом навчання. Ігрова позиція – могутній засіб виховного впливу на дітей. Відомо, що ті діти, з яких на уроці й «слова не витягнеш», в іграх активні. Вони можуть повернути хід ігри так, що деякі відмінники тільки розведуть руками. У процесі гри в учнів виробляється звичка зосереджуватися, самостійно міркувати. Захопившись грою, діти не зважають, що вчаться, до активної діяльності залучаються навіть найпасивніші. Залежно від віку дитини, ігрова мотивація повинна змінюватись. Так, у першому класі вчитель може використовувати іграшки, які стають персонажами уроків. Іграшки можуть бути різними, але краще, якщо це будуть «дитинчата», а не «дорослі» звірі. Гра тільки здається легкою. Насправді вона вимагає від дитини максимуму енергії, розуму, витримки, самостійності. Ігри на уроці використовуються, аби утримувати увагу дітей, давати нові знання, заохочувати учнів мислити. Для створення навчальної мотивації можна використовувати різні ігри: дидактичні, рольові, вікторини, кросворди. Дидактична гра – це практична групова вправа з пошуку оптимальних рішень, застосування методів і прийомів у штучно створених умовах, які відтворюють реальні обставини. Під час гри в учня виникає мотив, суть якого полягає в тому, щоб успішно виконати взяту на себе роль. На уроках закріплення вивченого матеріалу або його повторення варто попрацювати в динамічних парах. Попередньо вчитель готує картки з 2 -3 практичними завданнями з теми, що вивчається. Одержавши картку, двоє учнів перше завдання виконують разом. Один пояснює, як потрібно виконувати завдання, а інший слухає, запитує або висловлює свою думку. Друге й третє завдання діти виконують кожен окремо, записуючи їх у зошитах, а потім перевіряють один в одного з коментування помилок, яких припустилися. Слід зазначити, що гра – це, як правило, переживання, тому найбільш активізується під час гри емоційна сфера. Наприклад, на уроці навчання грамоти можна не просто вивчати якусь букву, а запросити дітей на День народження цієї букви. Кожній групі варто дати особливе завдання: запросити гостей – казкових персонажів, до складу імен яких входить дана буква й звук, що вона позначає; принести подарунки: квіти, книги, у назвах яких є цей звук; приготувати святкові гостинці з цим звуком; запросити дітей, в іменах яких є цей звук; назвати звірів, птахів, комах, у назвах яких є цей звук тощо. Таким чином, діти в цікавій формі знайомляться з новою буквою й звуком (звуками), що вона позначає. Щоб ігрова діяльність на уроці була ефективною й давала бажані результати, необхідно нею керувати, забезпечивши виконання таких вимог: готовність учнів до участі в грі ( кожний учень повинен засвоїти правила гри, чітко усвідомити її мету, кінцевий результат, послідовність дій, мати необхідний запас знань); забезпечення кожного учня необхідним дидактичним матеріалом; зрозуміла для учнів постановка завдань гри; поетапне проведення складної гри, поки учні не засвоять окремих дій, а далі можна пропонувати свою гру й різні її варіанти; контроль учителя має перетворитися на допомогу; власне контроль варто передати самим учням; обов`язково має підтримуватись і стверджуватись гідність кожної дитини; групи утворюються з урахуванням рівня знань і розумового розвитку учнів; чітка організація гри і спрямування її на мету. Надзвичайно важливу роль в ігровій ситуації відіграють правила. Якщо вони заздалегідь не продумані, чітко не сформульовані, то це утруднює пояснення ходу гри, осмислення учнями її змісту й може викликати втому і байдужість дітей. Досить часто перед учителем постає проблема: невміння учнів, особливо перщокласників, спільно працювати разом. Спостереження показують, що діти спілкуються тільки з учителем. Навіть коли вони звертаються один до одного, погляд спрямований не на однокласника, а на вчителя. На уроках курсу «Вступ до шкільного життя» доцільно проводити вправи, що допомагають дітям навчитися виконувати певні дії спільно. Добре провести з першокласниками гру, під час якої діти, що сидять у парах, виконують спільний малюнок «Справи, які можна робити разом». Крім того, що під час виконання роботи діти вчаться працювати разом, учитель має можливість побачити, хто вже готовий до подібного спілкування, а хто ні. Це своєрідний тест, що надалі допоможе вчителеві в роботі з учнями. Для формування вміння діяти спільно корисні ігри, у яких діти діють у командах, але не змагаються. Обов`язково наприкінці гри вчитель повинен подякувати кожній групі учнів, навіть якщо в когось щось не вийшло.